День Хрещення Київської України-Русі відзначається в день Святого Володимира Великого – одного із засновників і покровителів української державності. Прийняття християнства – найвизначніше досягнення князя Володимира.

Володимир Святославич (960/963-15 липня 1015) – великий князь київський (979-1015), князь новгородський (970-988), Хреститель Русі. Представник варязької династії Рюриковичів.

ЮВІЛЕЙНІ ДАТИ

Всесвітній день китів і дельфінів – нагадайка про важливість екологічних звичок, які можуть врятувати цілі види. Влітку багатьом людям хочеться проводити час біля води, а для морських ссавців вода – це вже дім, у якому не місце пластиковим пакетам, продуктам нафтопереробки та іншим небезпечним речам. Зокрема й масовому вилову. Піклуймося ж про китів і дельфінів, поступово зменшуючи рівень забрудненості морів та океанів, а також не підтримуючи експлуатацію цих тварин. До речі, а які хороші книжки про китів і дельфінів вам траплялися?

"Томо та його кит"

катерина міхаліцина

ілюстрація

Oksana Drachkovska

               П’ять цікавих фактів про                                                                           академічну доброчесність

Про цілісність чесності

Англійське слово integrity має два значення: 1) така риса характеру як чесність та справедливість; 2) стан повноцінності чи цілісності. У контексті першого визначення, розуміємо академічну доброчесність як чесну та справедливу поведінку під час здійснення наукової та навчальної діяльності, починаючи від виконання завдань, закінчуючи здачею іспитів. Але й друге визначення стосується академічної доброчесності. Слід бути доброчесним не лише через те, що «так сказали», або через страх перед наслідками недоброчесної поведінки. Потрібно насамперед розуміти академічну доброчесність як спосіб проявити власні переконання стосовно того, що для вас є добрим, а що – поганим. Іншими словами, коли ми вчимося та здійснюємо дослідження доброчесно, ми «повноцінно» та «цілісно» пов’язуємо наші судження з діями. Це означає, що ми «досягаємо цілей доброчесно» згідно цих двох визначень [1].

Мужність як фундамент

Міжнародний центр академічної доброчесності (International Center for Academic Integrity) трактує академічну доброчесність як здатність дотримуватися п’яти фундаментальних цінностей: чесності, довіри, справедливості, поваги та відповідальності. До цього переліку згодом додали ще мужність – відвагу діяти на основі вищезгаданих цінностей навіть всупереч труднощам. Лише на підвалинах мужності сповідування інших п’яти цінностей може стати успішною стратегією розбудови культури академічної доброчесності в університеті [2].

Перший “Кодекс честі”

Перший «Кодекс честі» був прийнятий у Коледжі Вільяма і Мері у місті Вільямсбург [3], штат Вірджинія, у 1736 році. Метою тогочасних кодексів честі було заохотити плекання особистих якостей характеру студентів, таких як почуття обов’язку, гордості, сили та самооцінки. Пізніше, наприкінці 19-того століття, коли університетська спільнота почала активно займатися дослідженнями, поняття академічної доброчесності та кодексу честі почали набувати значень, тотожних до їх сучасної інтерпретації [4].

А що в Україні?

У 2015 році громадська організація «Східноукраїнський Фонд соціальних досліджень» провела дослідження «Академічна культура українського студентства: основні чинники формування та розвитку». Результати опитування такі: 90% опитаних студентів плагіювали, 78% респондентів списували під час іспитів, 23% опитуваних чули про випадки хабарництва з метою отримання кращої оцінки [5]. Не зовсім втішні показники, правда? Але не варто засмучуватися. В українській культурі академічної доброчесності з того часу відбулися позитивні зміни. Аналітичний центр CEDOS та Проєкт сприяння академічній доброчесності в Україні-SAIUP провели ще два дослідження культури академічної доброчесності – у 2016 та 2018 роках. Порівнюючи дані, чітко простежується сприятлива динаміка у поведінці студентів та політиках університетів. У половині опитуваних університетів частка порушень академічної доброчесності значно знизилася протягом цих двох років. Більше ніж 66% студентів заявили, що у їх ЗВО проводиться перевірка робіт на плагіат. У звіті [6] ви можете детальніше ознайомитися із результатами.

Швидкі темпи і тренди

За даними аналітичного інструмента GoogleTrends, інтерес до терміна «академічна доброчесність» в українському Інтернет-просторі станом на січень 2016 року був  «нульовим» (показник «0» означає, що даних про термін в Інтернеті замало, або не існує). У липень 2020 року цей показник сягнув позначки 75.  Піку своєї популярності, показника 100, «академічна доброчесність» досягла у листопаді 2019 року [7].

Ми твердо переконані, що позитивні тренди академічної доброчесності будуть прискорюватися, а цікавих фактів ставатиме все більше. 

Джерела:

1. Academic Integrity MOOC. University of Auckland. Future Learn Platform. URL: https://www.futurelearn.com/courses/academic-integrity/13/steps/196321
2. Фундаментальні цінності академічної доброчесності. Переклад з англійської. URL: https://www.academicintegrity.org/wp-content/uploads/2019/04/Fundamental_Values_version_in_Ukrainian.pdf
3. Taylor-ColemanJasmine. What are US university ‘honour codes’?URL:https://www.bbc.com/news/magazine-36156148
4. Academic Integrity. Wikipedia. URL: https://en.wikipedia.org/wiki/Academic_integrity
5. Круглий стіл: основні результати дослідження «Академічна культура українського студентства: основні чинники формування та розвитку». URL: http://fond.sociology.kharkov.ua/index.php/ru/news-ru/162-round
6. Опитування 2016 і 2018 років в університетах-учасниках SAIUP: порівняльний звіт. URL: https://drive.google.com/file/d/1WxB1XdrC6wNI-KvQNqqP27YJ-VVS6r0u/view
7. Огляд терміна «академічна доброчесність»: https://trends.google.com/trends/explore?date=2016-01-01%202020-07-20

Декларація про державний суверенітет

Декларація про державний суверенітет

https://www.youtube.com/watch?v=yhzi2QvBFJk&feature=emb_logo

16 липня 1990 року Верховна рада Української Радянської Соціалістичної Республіки ухвалила доленосний документ – прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яким визначені основи державного, політичного, економічного ладу та підкреслені самостійність і суверенітет України..

За прийняття цієї Декларації проголосувало більш ніж 98 відсотків депутатів тодішньої Верховної Ради.

Від дня прийняття документу від імені народу могла виступати виключно Верховна рада України, а територія України в існуючих межах проголошувалася недоторканною. При прийнятті Декларації про державний суверенітет України влітку 1990 року ВР УРСР керувалася волею народу України, прагненням створити демократичне суспільство, потребою всебічного забезпечення прав і свобод людини, пошаною до національних прав усіх народів, турботою про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнанням необхідності побудови правової держави, а також мала на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України. 

У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».

Одним із головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.

Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.

Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.

Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.

Цікавинки про книги і бібліотеки

У 267 році готи зруйнували Афіни і вбили багатьох жителів, але не стали спалювати книги.

Найбільша книга у світі знаходиться в одному з голландських музеїв Амстердама. Це - «Збірник морських правил». Висота книги більше зросту середньої дорослої людини, ширина - 1 метр, товщина - близько півметра. А самою маленькою книгою є видання дитячої казки «Старий король Коул». Її розмір - один квадратний міліметр. Вона була видана у 1985 р. тиражем у 85 прим.

Найважчою у світі книгою вважається географічний атлас, що зберігається в Британському музеї в Лондоні. Він має у висоту більше одного метра і важить 320 кг.

Найдорожчою у світі книгою нині вважається «Біблія» Гутенберга, що була видана у 1455 р. У 1926 р. за один з таких примірників було сплачено 350 тис. доларів. У даний час він зберігається у Бібліотеці Конгресу США.

Дванадцять найменших книг світу вміщаються в одній столовій ложці. Серед них є мініатюрне видання Корану, словник англійської мови на 12 000 слів і Конституція Франції.

Незвичайні книжкові лавки

    Найближчим часом у парках Лондона з'являться 50 незвичайних лавок, що мають форму розкритої книги з кольоровими зображеннями, сюжети яких запозичені з класичної літератури. Серед персонажів - Пітер Пен, Мауглі, Шерлок Холмс, Джеймс Бонд та ін. Відпочити на цих яскравих лавочках будуть раді не тільки діти, а й дорослі.

    Ідея цього вуличного арт-проекту народилася у представників Національного фонду грамотності Великобританії з метою залучення уваги до читання. Учасники покладають велику надію на результати даного проекту і сподіваються, що незвичайні лавки-книги з яскравими  ілюстраціями зможуть привернути увагу мешканців та гостей міста та пробудити в них любов до літератури.

Кодак – фортеця над Дніпром

Кодацька фортеця – багатостраждальне фортифікаційне укріплення польського кордону, яке відділяло українські землі у складі Польщі від запорізьких земель і неодноразово зазнавало руйнувань від рук козаків, а потім перейшло у їхнє розпорядження. Проте остаточно фортецю зруйнували не запорожці, а радянські науковці, які виявили на її території поклади граніту й поховали у кар'єрі фортечні мури. Якби не історик Дмитро Яворницький, сьогодні ми б не мали навіть пам'ятного знака на місці руїн.

Трішки історії:

Фортецю на Кодацьких порогах Дніпра збудували 1635 року за наказом польського короля Владислава Вази як оборонне укріплення кордону із Запорізькою Січчю. Для будівництва було запрошено відомого французького інженера й картографа Гійома де Боплана. Та не встигла як слід висохнути на стінах глина, як козаки під проводом гетьмана Сулими взяли фортецю штурмом і зруйнували її. Польський король не здавався, за чотири роки він вирішив відновити Кодак. Реконструкцією фортеці займався німецький інженер Ф. Геткант. За новим проектом фортеця збільшилася втричі, поблизу також спорудили костел, православний храм і вартову вежу. Цього разу Кодак протримався довше – 1648 року, за наказом Богдана Хмельницького, твердиню захопив полковник Нестеренко. Так фортеця стала опорним пунктом козацького війська й  активно використовувалася  під час кримських воєн аж до 1711 року, коли, згідно з  мирним договором із Туреччиною, її зруйнували. 1910 року, за ініціативою відомого історика Дмитра Яворницького, на місці руїн Кодацької фортеці встановили пам'ятний знак. 1940 року тут відкрили гранітний кар'єр, який остаточно поховав залишки фортифікаційних мурів. Проте зараз міська влада Дніпра має у планах відновити фортецю і створити на її території парк-музей.

Цього  року виповнюється 385 років із дня заснування.                      

#Сучасні_українські_автори#

Андрій Кокотюха

Автор детективу для дітей «Таємниця козацького скарбу», український письменник Андрій Кокотюха народився в сім'ї зварника і медсестри. Перші літературні спроби майбутнього письменника припадають на 7 років, коли юний Андрій написав свій перший художній твір. До 12 років читав і писав тільки казки. В юності мріяв стати бібліотекарем, але на хліб заробляв, працюючи різноробочим і малярем. Закінчив факультет журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Публікується з 1987 року. У 1991 році написав повість «Шлюбні ігріща жаб», яка була удостоєна премії видавництва «Смолоскип». Після виходу окремою книжкою в 1996 році повість отримала широкий резонанс у пресі. На початку 90-х Андрій Кокотюха став одним із засновників Творчої асоціації «500». З 1994 по 1999 рік працював у видавництві «Смолоскип». Організував більше ста «гастролей» молодих українських письменників в сімнадцять регіонів України. У 1999 році видавництво офіційно припинило співпрацю з молодим автором, розцінивши зачитаний Кокотюхою фейлетон про стан сучасної української літератури як антиукраїнський. Андрій Кокотюха автор книг: «Повернення сентиментального гангстера», «Нейтральна територія», «Ментовский місто», «відпрацювати материал», «Мама, донька, бандюган», «Кримінальна Україна», «Любити живих» (у співавторстві з Максимом Розумним) , «Повз змія», «Таємниці і загадки України», «Резонансні справи МВС» (у співавторстві з Костянтином Стогнієм), «Шукачі скарбів», «Юля» (автор-упорядник), «Темна вода», «Зоопарк або Діти до 16 років », «Легенда про безголового », «Чужі скелети», «Пророчиця », «Рік пригод», «Таємниця козацького скарбу» та інших.

ЮВІЛЕЙНІ ДАТИ

ЮВІЛЕЙНІ ДАТИ

7 липня 1921 року в мальовничому карпатському селищі, що розташоване у розлогій гірській долині при підніжжі Сколівських Бескидів, біля річки Опір у селянській родині народився Петро Яцик. І хто б міг подумати, що мине зовсім небагато часу і “синевидський бойко” (як часто себе любив називати Петро) стане успішним канадським бізнесменом, меценатом, достойним прикладом для всіх нас.

Нелегким та тернистим був життєвий шлях Петра. Рано залишившись сиротою, тринадцятилітній хлопець піклувався про своїх шістьох братів та сестер. З юних літ він бачив, як важко працюють люди на селі, щоб вижити, і навчився покладатися не на щасливий випадок, а на себе. Повторював собі: “Матиму лише те, що зроблю і зароблю”.

Петро Яцик хотів “якнайраціональніше жити”. Придивлявся до того, як живуть люди інших національностей та ті з них, хто досягнyв значих успіхів. Філософією його життя був вислів: “Мале зроблене є завжди більше, ніж балаканина про найбільші подвиги”.

Велику увагу приділяв освіті, вивчав економіку в Українському технічно-господарському інституті в Німеччині, цінував практичний досвід і знання прикладного характеру. Дуже любив читати, особливо біографії успішних людей — його цікавило, якими методами людина досягала успіху. “Убогий духом не може бути багатим, незважаючи на те, скільки грошей він має”, – любив повторювати Петро Яцик.

Основними життєвими правилами, які засвоїв Петро були: людина, яка будує своє життя, спираючись на плоди праці своїх рук і своєї голови, ніколи не розчарується; якщо хтось виробляє те, що потрібне людям, і робить краще і більше, ніж інші, то його прибутки будуть більші, і він отримає більше поваги від людей; коли ти бачиш, що щось не є добре, зроби так, щоб було добре. Усе це він підсумовував як: не нарікай, роби добре роботу, а винагорода прийде.

Завдяки своїй природній допитливості, вмінню спостерігати та аналізувати, самодисципліні та наполегливості, серйозному ставленню до життєвих обов'язків український емігрант на заокеанській землі зумів стати мільйонером.

Петро Яцик зробив значний вклад у фінансування українознавства на Заході, а сума його пожертв на ці цілі складає понад 16 млн. доларів.

Також заснував Міжнародний благодійний фонд “Ліга українських меценатів”. Запропонував проводити в Україні мовний конкурс серед молоді. Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика проводиться щорічно. За останні роки кількість учасників конкурсу склала понад 5 млн людей з понад 20 країн світу. Так він здійснив обіцянку, яку дав собі в 23 роки, емігруючи на Захід: якщо залишуся живим, то матиму змогу щось зробити для справи, за яку можна лише вмерти на рідній землі.

Життєвий шлях Петра Яцика доводить, що людина, яка має благородну мету, сильний, терплячий, доброзичливий та чесний характер, наполегливо працює та постійно вчиться може досягнути успіху в житті та принести користь своїй родині, своїй країні.