Чому ми живі, лейтенанте?

Ми гинули, як ти учив:

тонули в крові, лейтенанте,

вгризалися в марево снів,

співали псалми, лейтенанте –

мелодії диких степів,

чекали зими, лейтенанте,

робили все, як ти хотів.

Стовпи межові, лейтенанте,

за ними у небо мости.

Чому ми живі, лейтенанте?

Ми вибрались, брате. А ти?

Над нами кити, лейтенанте,

пливуть у поля на нічліг.

Дивися – хрести, лейтенанте.

І твій десь один серед них.